Україна перебуває на етапі, коли відбудова інфраструктури має стати не лише інженерним, а й екологічним завданням. Нові та відновлені дороги, залізничні коридори, лісові шляхи й транспортні об’єкти повинні відповідати сучасним європейським підходам до збереження біорізноманіття, екологічної зв’язності територій та адаптації до змін клімату.

Це особливо важливо в контексті європейської інтеграції України, наближення до екологічного acquis ЄС та необхідності враховувати принципи зеленої інфраструктури у державному плануванні, розвитку громад, лісовій політиці та транспортному будівництві.

Саме тому експерти Ukraine Support Team (UST) пропрацювали цю тему та підготували аналітичний звіт «Щодо інтеграції екологічних аспектів у розвиток лісової та транспортної інфраструктури в контексті виконання вимог ЄС».

Метою цього дослідження є формування системного бачення та практичних інструментів впровадження принципів зеленої інфраструктури в Україні — від рівня державної політики до конкретних інженерних рішень на місцях.

Чому транспортна інфраструктура має екологічний вимір

Дороги та залізниці є критично важливими для економіки, мобільності населення, оборони та відновлення територій. Водночас вони можуть створювати значний тиск на природні екосистеми.

Лінійна інфраструктура розділяє природні середовища існування, перериває міграційні маршрути тварин, підвищує ризик загибелі фауни на дорогах і знижує екологічну зв’язність територій. У європейській практиці це розглядається як один із ключових факторів фрагментації середовищ існування.

Показовим у цьому контексті є оновлений іспанський технічний документ “Prescripciones técnicas para el diseño de pasos de fauna, vallados perimetrales y otras medidas para favorecer la biodiversidad en infraestructuras de transporte”. У ньому наголошується, що транспортні об’єкти мають розглядатися не лише як інженерні споруди, а як елементи ландшафту, що можуть або посилювати фрагментацію природних територій, або, навпаки, сприяти відновленню екологічної зв’язності.

Для України цей підхід є надзвичайно актуальним. Відбудова доріг, мостів, залізничної інфраструктури та розвиток лісових територій мають відбуватися з урахуванням не лише транспортної логіки, а й потреб біорізноманіття, природних коридорів, водних систем і ландшафтної цілісності.

Екодуки — не окрема споруда, а частина системи

У публічному дискурсі екодуки часто сприймаються як окремі “мости для тварин”. Насправді сучасний європейський підхід є значно ширшим.

Екодук або перехід для фауни працює ефективно лише тоді, коли він є частиною цілісної системи. До неї входять:

• правильний вибір місця на основі міграційних маршрутів тварин;
• огорожі, які спрямовують фауну до безпечного переходу;
• адаптовані дренажі, мости, труби та віадуки;
• природна рослинність на підходах;
• обмеження шумового та світлового впливу;
• подальший моніторинг використання споруд тваринами;
• регулярне обслуговування й усунення пошкоджень.

Іспанський документ демонструє саме такий підхід: заходи поділяються на кілька груп — переходи для фауни, периметральні огорожі, системи виходу тварин із закритих ділянок, сенсорна сигналізація, управління узбіччями, заходи для птахів, амфібій, кажанів, запилювачів та інших груп фауни.

Це важливий орієнтир для України. Якщо екологічні рішення будуть включені лише формально, без аналізу реальних природних коридорів і без технічного супроводу, їхня ефективність буде обмеженою. Якщо ж вони стануть частиною системного планування, такі рішення можуть одночасно зменшити загибель тварин, підвищити безпеку руху та посилити екологічну стійкість територій.

Від європейського досвіду — до українських інструментів

Експерти UST розглядають тему екодуків і зеленої інфраструктури не як вузьке природоохоронне питання, а як частину ширшого процесу адаптації України до європейських правил і стандартів.

У звіті «Щодо інтеграції екологічних аспектів у розвиток лісової та транспортної інфраструктури в контексті виконання вимог ЄС» акцент зроблено на тому, що Україні потрібні не поодинокі рішення, а цілісна система:

По-перше, інтеграція екологічних критеріїв у планування транспортної інфраструктури.
Переходи для фауни, екологічні коридори, збереження водно-болотних угідь, лісових масивів і природних міграційних маршрутів мають враховуватися ще на етапі планування, а не після затвердження проєкту.

По-друге, поєднання транспортної, лісової та природоохоронної політики.
Лісові території часто виконують роль екологічних коридорів. Тому розвиток лісової інфраструктури, будівництво доріг, лісових шляхів, мостів і транспортних вузлів має бути узгоджене з цілями збереження біорізноманіття.

По-третє, адаптація європейських технічних підходів до українських умов.
Україна має враховувати власні природні зони, види фауни, стан інфраструктури, наслідки війни, потреби громад і майбутні проєкти відбудови.

По-четверте, створення практичних інструментів для органів влади та проєктувальників.
Йдеться про методичні рекомендації, технічні вимоги, критерії вибору місць для екодуків, підходи до моніторингу та міжвідомчу координацію.

Чому це важливо для громад і держави

Зелена інфраструктура — це не лише про охорону природи. Це також про безпеку, якість планування, ефективне використання коштів і довгострокову стійкість територій.

Для громад це означає можливість розвивати території без руйнування природного каркасу. Для держави — виконання євроінтеграційних зобов’язань і підвищення якості інфраструктурних проєктів. Для бізнесу — прогнозованіші правила та зниження екологічних ризиків. Для природоохоронної сфери — реальний інструмент збереження біорізноманіття.

Особливої ваги ця тема набуває в умовах повоєнної відбудови. Якщо Україна відновлюватиме інфраструктуру за старою логікою, без урахування екологічної зв’язності, це може закріпити нові бар’єри для природи на десятиліття. Якщо ж принципи зеленої інфраструктури будуть інтегровані одразу, відбудова може стати шансом для більш сучасного, безпечного й екологічно збалансованого розвитку.

Підготовлений експертами UST аналітичний звіт має стати основою для подальшої професійної дискусії між органами державної влади, громадами, дорожніми службами, лісовим сектором, природоохоронними установами, науковцями та міжнародними партнерами.

Йдеться не лише про будівництво окремих екодуків. Йдеться про формування в Україні нового підходу до інфраструктурного розвитку, де транспортна доступність, економічне відновлення, безпека руху та збереження природи не суперечать одне одному, а працюють у межах єдиної політики.