Україна накопичує мільйони тонн відходів від руйнувань. Але головне питання вже не лише в тому, як прибрати завали. Питання в іншому: чи зможе країна перетворити воєнні руйнування на контрольований ринок вторинних матеріалів — зі стандартами, лабораторіями, простежуваністю та промисловим попитом. Саме так цю проблему вже розглядає Європейський Союз.

Війна створила для України один із найскладніших ресурсних викликів останніх десятиліть. За оцінками RDNA5, лише у житловому секторі пошкоджено або зруйновано близько 14% житлового фонду, а загальні збитки оцінюються у 61,1 млрд доларів.

Ці цифри зазвичай читають як масштаб руйнувань. Але для економіки відновлення вони означають ще одне: Україна отримала величезний, хоч і трагічний, потік матеріалів — бетон, цеглу, метал, деревину, скло, пластик, гіпс, ізоляцію, залишки інженерних мереж та небезпечні домішки.

Станом на квітень в Україні обліковано понад 6 млн тонн відходів від руйнувань. І це лише ті обсяги, які вже переміщені на майданчики тимчасового зберігання. Фактичні масштаби, з огляду на характер руйнувань у різних регіонах, є значно більшими.

Саме тому повідомлення Міністерства розвитку громад та територій про підсумки пілотного проєкту з JICA та підготовку до наступного етапу співпраці на 2027–2029 роки має значно ширше значення, ніж просто технічна допомога. Йдеться про потенційний старт окремого ринку — ринку вторинної сировини для відбудови.

Європейський урок: будівельні відходи — це не сміття, а матеріальний банк

У Європейському Союзі будівельні та демонтажні відходи вже давно не розглядають лише як проблему полігонів. Це один із найбільших потоків відходів у ЄС: на нього припадає понад третина всіх відходів, що генеруються в країнах Союзу.

До цього потоку входять бетон, цегла, деревина, скло, метали, пластик, гіпс, ізоляційні матеріали та інші компоненти будівель. У сучасній європейській логіці це не просто “будівельне сміття”, а матеріальний банк, з якого частина ресурсів може бути повернута у виробництво.

Для України це принципово важливий орієнтир. Якщо ЄС бачить у будівельних і демонтажних відходах ресурсну базу, то Україна не може дозволити собі сприймати відходи від руйнувань лише як завали, які потрібно вивезти. У країні, що потребує масштабної відбудови, кожна тонна придатного матеріалу має бути оцінена не тільки як витрата на утилізацію, а і як потенційний ресурс.

Але європейська практика має і зворотний бік. Формально ЄС демонструє високі показники відновлення будівельних і демонтажних відходів. Проте ці показники часто не означають повноцінної циркулярності. Значна частина матеріалів використовується у низькоякісних напрямах — наприклад, як засипка, підсипання або матеріал для робіт, де він не повертається у виробництво продукції з високою доданою вартістю.

Саме тут для України головний висновок: не можна будувати систему навколо показника “скільки тонн прибрали”. Важливіше інше: скільки тонн відходів стали безпечним, стандартизованим і придатним до повторного використання матеріалом.

Інакше країна ризикує повторити слабке місце європейської моделі — формально високі показники переробки без створення справді якісного ринку вторинної сировини.

Не дробарка, а аудит: із чого починається справжня переробка

Європейська модель управління будівельними відходами починається не з техніки, а з ідентифікації матеріалів. Важливу роль відіграють аудити перед реконструкцією або демонтажем, а також селективний демонтаж.

Їхня логіка проста: спершу потрібно зрозуміти, які матеріали є в об’єкті, які з них можна повторно використати, які — переробити, а які є небезпечними. Тільки після цього можна ухвалювати рішення про подрібнення, сортування, перевезення або утилізацію.

Для України це ще складніше, ніж для мирних європейських міст. Відходи руйнувань після обстрілів — це не контрольований демонтаж будівлі за планом. Це часто змішаний потік, де поряд можуть бути бетон, деревина, метал, скло, пластик, залишки фарб, утеплювачі, азбестовмісні матеріали, продукти горіння та інші забруднювачі.

Тому просте рішення “подрібнити і використати в дорогах” може бути небезпечним, якщо перед цим не створено систему перевірки, сортування і лабораторного контролю. Власне, саме тому в українсько-японській співпраці таке значення мають обладнання, навчання фахівців, моніторинг, аналіз і поводження з небезпечними матеріалами.

Як зазначає Голова Ukraine Support Team Олена Колтик, Україна має дивитися на відходи руйнувань не лише як на проблему ліквідації наслідків війни, а як на частину майбутньої ресурсної політики держави.

«Україна не може розглядати відходи від руйнувань лише як проблему прибирання завалів. Це питання безпеки громад, екології та майбутньої економіки відновлення. Європейська практика показує: ключовим є не просто вивезти або подрібнити матеріали, а створити повний цикл — від обліку, сортування і лабораторного контролю до повторного використання у будівництві та промисловості. Саме такий підхід дозволить перетворити наслідки руйнувань на ресурс для відбудови, а не на нову екологічну проблему», — зазначила Голова Ukraine Support Team Олена Колтик.

Для ринку це означає: якість вторинної сировини має бути доведена, а не задекларована. Без цього перероблені матеріали залишатимуться локальним експериментом, а не повноцінною частиною економіки відбудови.

Азбест — тест на зрілість системи

Окрема тема — азбест. Для України це один із найскладніших викликів у поводженні з відходами руйнувань. У багатьох старих будівлях азбестовмісні матеріали могли використовуватися в покрівлях, трубах, ізоляції та інших елементах. Після руйнування такі матеріали потрапляють у загальний потік відходів, і без лабораторного контролю їх складно швидко ідентифікувати.

Європейська практика показує: якщо будівельні та демонтажні відходи не розділяються належним чином, вони можуть містити небезпечні компоненти, зокрема азбест. Це створює екологічні ризики, ускладнює переробку і ставить під сумнів безпечність кінцевого продукту.

Це означає, що масштабування української системи має починатися з єдиного протоколу: як виявляти азбест, як його ізолювати, хто має право проводити аналіз, де його утилізувати, як документувати походження матеріалів і хто несе відповідальність за кінцевий продукт.

Проблема у тому, що в Україні бракує лабораторій для швидкого аналізу небезпечних матеріалів. Частину досліджень досі доводиться робити за кордоном. Саме тому передача обладнання JICA та розширення навчальних програм для українських спеціалістів можуть мати системний ефект: це не просто допомога окремим громадам, а елемент формування довіри до майбутнього ринку вторинних матеріалів.

Без лабораторій, протоколів і прозорої відповідальності Україна не отримає довіри до переробленої сировини. А без довіри не буде ринку.

Цифровий паспорт матеріалу: куди рухається ЄС

Ще один важливий європейський тренд — цифрова простежуваність будівельної продукції. ЄС рухається до моделі, де будівельні матеріали мають не лише фізичні характеристики, а й цифрову історію: походження, склад, технічні параметри, екологічні характеристики, можливість повторного використання.

Для України це важливо не лише в контексті будівництва. Це той самий підхід, який уже формується на ринку деревини: походження, простежуваність, якість, екологічний слід, відповідність стандартам.

Фактично європейський ринок рухається до моделі, де матеріал без підтвердженого походження і характеристик поступово втрачатиме доступ до якісного сегмента. Це стосується деревини, будівельних матеріалів, вторинної сировини, композитів і продукції для інфраструктури.

Тому для України правильна рамка така: відходи руйнувань мають пройти шлях від “невідомого змішаного потоку” до матеріалу з паспортом якості. Саме тоді вони можуть стати ресурсом для бізнесу, а не лише проблемою для громад.

Державні закупівлі можуть створити попит

Навіть найкраща система переробки не працюватиме без попиту. Європейська практика показує: ринок вторинної сировини запускається не лише через екологічні норми, а й через державні закупівлі, інфраструктурні проєкти та вимоги до матеріалів.

Для України це особливо актуально. Відбудова житла, доріг, мостів, комунальної інфраструктури і промислових об’єктів у будь-якому разі створить величезний попит на матеріали. Якщо держава не закладе правила використання безпечних вторинних матеріалів у публічні закупівлі, цей попит автоматично піде до первинної сировини: цементу, щебеню, піску, металу, деревини та інших матеріалів.

Але якщо буде створено стандарти і вимоги до використання recycled materials, частина цього попиту може сформувати новий промисловий сектор. Для цього потрібні технічні умови, лабораторії, сертифікація, прозорий облік, правила end-of-waste — тобто момент, коли відхід юридично перестає бути відходом і стає продуктом.

Тут і є головна економічна інтрига. Україна може або витрачати кошти на вивезення і складування мільйонів тонн відходів, або створити ринок, де частина цих матеріалів повертається у дороги, бетонні суміші, благоустрій, інженерні конструкції та виробництво нових будівельних матеріалів.

Громади не повинні залишитися сам на сам із проблемою

Пілотний проєкт з управління відходами від руйнувань, який реалізується з 2024 року у Київській області та п’яти містах — Одесі, Дніпрі, Харкові, Миколаєві та Херсоні, — дозволив відпрацювати перші практичні підходи. Україна отримала обладнання, провела навчання для фахівців, почала впроваджувати системний моніторинг і розвивати переробку матеріалів.

У Бородянці вже налагоджено технологічний цикл обробки матеріалів, які потенційно можуть бути повторно використані у виробництві дорожнього покриття. Це важливий приклад, але він не може залишатися локальним експериментом.

За словами представників Мінрозвитку, з відходами від руйнувань фактично працює кожна громада, адже немає жодного регіону, де б були повністю відсутні наслідки руйнувань. Саме тому рішення мають бути масштабованими на всю країну.

«Сьогодні з відходами від руйнувань фактично стикається кожна громада. Але громади не повинні залишатися сам на сам із цією проблемою. Потрібні єдині правила, технічні стандарти, доступ до лабораторної діагностики, навчання фахівців і зрозумілі економічні стимули для бізнесу. Якщо цього не зробити, країна отримає не ринок вторинної сировини, а хаотичне накопичення небезпечних матеріалів на місцях», — наголосила Голова Ukraine Support Team Олена Колтик.

Саме тому українська модель має будуватися не навколо разових пілотних проєктів, а навколо національної системи управління матеріальними потоками від руйнувань.

Україна може не наздоганяти ЄС, а одразу будувати сучаснішу модель

Парадоксально, але Україна має шанс не просто копіювати європейську модель, а врахувати її помилки. ЄС уже показав: високий формальний рівень recovery не гарантує справжньої циркулярності. Якщо матеріали використовуються переважно в низькоякісних напрямах, це краще, ніж полігон, але це ще не повноцінна вторинна економіка.

Україна може одразу закласти іншу логіку:

не “скільки тонн вивезено”;

не “скільки тонн подрібнено”;

а “скільки тонн повернуто у виробництво як безпечний, стандартизований, простежуваний матеріал”.

Саме така модель може стати основою для нового сектору економіки відновлення. І тут українсько-японська співпраця з JICA важлива не лише як допомога обладнанням. Вона може стати лабораторією для нової системи: від обліку і сортування до стандартів, навчання громад, технічних вимог і формування промислового попиту.

Висновок: відбудова потребує не тільки матеріалів, а й нової ресурсної політики

Україна вже не може дозволити собі мислити категоріями лінійної економіки: видобути, використати, викинути. Масштаб руйнувань, вартість відновлення і рух до ЄС змушують країну переходити до іншої моделі — де матеріали мають походження, паспорт, якість і друге життя.

Відходи від руйнувань — це болісний наслідок війни. Але в економіці відновлення вони можуть стати одним із джерел вторинної сировини. Для цього Україні потрібні не лише дробарки і майданчики, а повна система: аудит, сортування, лабораторії, азбестові протоколи, технічні стандарти, цифровий облік, державний попит і зрозумілі правила для бізнесу.Головне питання звучить так: чи стане Україна країною, яка просто прибирає руїни, чи країною, яка створює з них новий ринок матеріалів для відбудови?